Курська операція Сил оборони України: незвідані сторінки героїчного протистояння
Битва за Курщину
Курська наступальна операція Сил оборони України, розпочата 6 серпня 2024 року, стала однією з найскладніших і найзапекліших сторінок поточної війни. Українське командування зосередило тут потужне угруповання військ, яке стрімко прорвало російський кордон у районі міста Суджа. Серед перших підрозділів, що зайшли на ворожу територію, були бійці 103-ї окремої бригади ТРО зі Львівщини.
Вже 10 серпня 2024 року ці львівські тероборонівці отримали наказ очистити від противника Кореневський район Курської області. Ключовим пунктом просування стало село Снагость, контроль над яким мав стратегічне значення: він дозволяв блокувати логістику ворога та слугував плацдармом для подальшого наступу.
Проте у вересні ситуація різко змінилася. Російські війська перейшли у масштабний контрнаступ, і Снагость опинилася в епіцентрі хаотичних боїв. Тоді зв’язок із підрозділами 103-ї бригади почав зникати, а їхня доля досі залишається невідомою.
Пошук зниклих безвісти
Сьогодні родини чотирьох бійців, які тоді опинилися в оточенні, продовжують невтомні пошуки інформації про їхню долю. Це Ростислав Карпович із Рихтич, Сергій Хом’як із Дрогобича, Іван Танчук зі Снятинки та Степан Глов’як із Летні. Вони сподіваються, що знайдуться свідки тих подій або побратими з 134-го батальйону охорони ОК «Північ», які виходили разом із зниклими.
Частка долі
Ростислав Карпович – чоловік надзвичайної долі. Понад 20 років він віддав роботі в Держгеокадастрі Дрогобицького району, а в 2021 році очолив місцевий відділ. Проте з початком повномасштабної війни Ростислав залишив цивільне життя і приєднався до Сил ТрО. З березня по липень 2024 року його підрозділ перебував на Сумщині, очікуючи на ротацію ближче до дому. Замість цього на нього чекала Курська операція, про яку родина не знала.
Останній раз Ростислав обіцяв приїхати в гості 4 вересня, в день народження доньки. Але після 10 серпня зв’язок із ним зник. Рідні отримували лише поодинокі короткі повідомлення, що все гаразд. Це тривало до 10 вересня, коли росіяни пішли у масований контрнаступ.
Три доби лісами та болотами
Сьогодні Наталя Карпович, дружина Ростислава, разом з іншими рідними крок за кроком відтворює хроніку тих подій. За їхніми даними, 10 вересня підрозділ Ростислава здійснив піший вихід із населеного пункту Краснооктябрське через лісосмугу в напрямку Снагості. Під час руху група потрапила під обстріл ворожого БТР, тож здійснила обхідний маневр, форсувала річку Снагость і перейшла на лівий берег.
Ростислав Карпович, Мар’ян Коцюбан, Іван Танчук, Вадим Побережний, Степан Глов’як та Сергій Хом’як виходили разом, всього 29 чоловіків, переважно старшого віку. Протягом трьох діб вони пробиралися лісами і болотами, викидаючи каски та павербанки, щоб йти швидше.
Засідка в лісі
Надвечір 12 вересня група потрапила у ворожу засідку. В ближньому бою Ростислав Карпович отримав поранення в руку, а Мар’ян Коцюбан – у плече. Ті, хто встиг сховатися в прилеглому рові, чули, як російська техніка під’їхала до будинку, де перебували їхні товариші. Що сталося далі, невідомо досі.
Родини зниклих безвісти бійців із Дрогобицького району закликають усіх, хто володіє будь-якою інформацією про ті драматичні події, відгукнутися та допомогти знайти правду. Можливо, серед них є родичі тих військовослужбовців із 134-го батальйону охорони ОК «Північ», які виходили разом із Ростиславом Карповичем та його товаришами.