Герої повертаються: Андрій Мельник та Софія Федак повертаються на рідну землю
Історична подія на Закарпатті
Сьогодні, 21 травня 2026 року, два труни з прахом легендарного подружжя Андрія Мельника та його дружини Софії перетнули кордон зі Словаччиною на Закарпатті. Понад шість десятиліть їхні останки під охороною монаршої родини Люксембургу, але настав час повернути героїв на рідну землю.
Мельника зустріли на Закарпатті з усіма військовими та державними почестями. Представники влади, духовенство, пластуни – усі віддали шану Провіднику ОУН та його дружині. Символічно, що напередодні пластуни привезли землю з Красного поля, де велися бої за Карпатську Україну, і поклали її на труну Мельника. Це данина подвигу тих, хто боровся за незалежність цієї землі.
Наскільки важлива постать Андрія Мельника?
Андрій Мельник – справжній генерал, який свого часу очолював Генеральний штаб армії УНР. Він пройшов складний шлях, бувши одним із перших добровольців Січових стрільців, потрапляв у полон, нелегально перетинав кордони, аби долучитися до визвольної боротьби. У міжвоєнний період Мельник відсидів 4 роки у польській в’язниці за діяльність в Українській військовій організації.
Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 році, Андрій Мельник очолив ОУН. Він вважав за необхідне об’єднувати різні українські політичні середовища для спільної боротьби за незалежність, доклався до створення Світового конгресу вільних (нині – Світового конгресу) українців.
Разом із Мельником повертається і його дружина Софія – пластунка, фінансистка, жінка, яка пережила нацистські табори і стала справжньою “першою леді” визвольного руху.
Сьогоднішня подія – це відновлення історичної справедливості та початок великої державної програми створення Національного Пантеону. Як наголошує директор Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, “це не разова акція, а початок повернення наших героїв”. Адже Україна досі має чимало поховань загиблих борців за незалежність, які потребують гідного вшанування.
Повернення Мельників – це не лише символічний, а й практичний крок у зміцненні національної пам’яті, ідентичності та військових традицій. Як відзначає військовий історик Вахтанг Кіпіані, “нинішня наша війна за незалежність великою мірою пов’язана з незакінченою справою Перших і Других визвольних змагань”. Тож воїни сучасної України продовжують справу своїх славних попередників.