Суворий вирок за самовільне залишення військової частини
Обвинувачений посилався на релігійні переконання
Стрийський міськрайонний суд Львівської області засудив до п’яти років позбавлення волі уродженця Мелітополя Геннадія Б., який у лютому 2025 року самовільно залишив місце служби. Чоловік був мобілізований після кількох візитів до територіального центру комплектування під час роботи на заводі «Леоні», проте вже за тиждень після призначення до частини у Чернігівській області він припинив виконання обов’язків.
Попри подальше переведення на посаду кухаря до їдальні районного територіального центру комплектування, обвинувачений перебував поза межами служби протягом чотирьох місяців — до червня 2025 року, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.
У ході судового засідання Геннадій Б. не визнав своєї вини, пояснюючи дії релігійними переконаннями, оскільки він із 2010 року є священнослужителем організації «Свідки Єгови». Чоловік стверджував, що подавав заяву на альтернативну службу, проте за результатами військово-лікарської комісії був визнаний придатним і відправлений до війська. Підсудний наголосив, що відмовився складати військову присягу та носити форму, а робота навіть на цивільній посаді кухаря в структурі ТЦК суперечить його вірі, адже вимагає виконання наказів військового керівництва.
Суд не взяв до уваги аргументи про релігійну відмову
Суддя Василь Бораковський, розглянувши матеріали справи та довідку релігійного центру Свідків Єгови, визнав Геннадія Б. винним у скоєнні злочину та призначив йому покарання у вигляді реального терміну ув’язнення. Суд не взяв до уваги аргументи про релігійну відмову як виправдання для самовільного залишення частини, встановивши факт порушення військової дисципліни.
Наразі вирок суду першої інстанції ще не набрав законної сили, тому засуджений має право оскаржити це рішення в апеляційному порядку.
Варто зазначити, що питання відмови від військової служби за релігійними переконаннями завжди є складним і неоднозначним. З одного боку, Конституція України гарантує свободу світогляду та віросповідання, а з іншого – держава має забезпечувати оборону країни та комплектування Збройних Сил. Цей кейс демонструє, що суди при розгляді таких справ надають перевагу дотриманню військової дисципліни над індивідуальними релігійними переконаннями.